Студентська молодь. Поезія
Мовчан Альона
Альона Мовчан (20 років) – молода поетеса, член Національної спілки журналістів України, член Херсонського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта».
Народилися в Херсоні. Дитинство провела у селі Золота Балка Нововоронцовського району Херсонської області. Зараз навчається на ІV-му курсі економічного факультету Херсонського державного аграрного університету за спеціальністю «Економіка підприємства», працює на ТРК «ВТВ плюс».
Альона активно співпрацює із творчою молоддю Херсона та області, організовує поетичні зустрічі «Поетична шафа», «Поетичне рандеву», «Щомісячні читання».
У полоні зелених очей
Я у полоні зелених очей
І вже на волю не хочу.
Грати мої – твоє мужнє плече,
Пута – то сльози пророчі.
Ти закував мою волю – пече
Слід від заліззя на шиї.
Я у полоні зелених очей,
Їх лиш торкну і зітлію…
Дідова калина
Дідова калина розпустила коси,
Одягнула стрічки на гнучкі гілки
І червоні серги – їх лиш вона носить,
Щоб залюбувались всі чоловіки.
Калинові грони видно у сусіда
Та і за городом бачать їх красу.
Розцвіла калина, а немає діда.
Я йому ті грони у руках несу…
Сині маки
Одягну я вишиванку в сині маки.
Не в червоні! Бо червоне – то любов!
А вона тепер із присмаком атаки,
Безперервних сліз і молитов…
Що дівчата? Не плетуть красиві коси
І закинули червоні геть стрічки…
Дітлахи.., лиш про одне у Бога просять,
Щоб додому повернулись їх батьки!
Та не трапиться – палають сині квіти
На могилах, де бійці лягли спочить.
Вишиванки одягли сирітки-діти
У прощальну цю, сумну і синю мить.
Хвилі
Колишуть хвилі човен на Дніпрі
І вітерець співає колискову.
Прийти б на берег рано на зорі
І розпочати з хвилями розмову.
Розкажуть хвилі сотні своїх дум,
Бо їм завжди про що є розсказати.
Колишуть хвилі, а на серці сум –
Зорі тієї ще роки чекати.
Фіалки
Фіалки розквітають серед ночі,
І пахощі їх линуть по дворі,
І Місяць розскриває ясні очі,
Мов мама своїй любій дітворі.
Вальсуюють для фіалок сиві хмари,
І Сонечко ще досі тихо спить.
Ці квіти – фіолетові примари
І кожна з них до Місяця летить.
Я стану краплею твоєю…
Я постелю тобі з пелюсток стежку,
Щоб не спіткався і не ранив ніг.
Життя – воно коротке і безмежне
То й бережу, як ти мене зберіг.
Я відгоню від тебе буревії,
Щоб рідні груди вітер не студив.
І навіть хмари розігнать зумію,
Щоб промінь твою стежку освітив.
Я стану краплею твоєю в морі,
Ковтком свободи між людських сіток,
Єдиним почуттям, що не повториш…
І все це запишу на свій листок.
У Новодмитровці
Променіють стомлені поля
І над ними пролітають хмари.
Літо. Спека. Змучена земля
Від проміння, наче та примара.
Піднялись до хмар ще й журавлі…
Розглядаю колос у долоні
І стою на змученій землі,
Що поля тримає у полоні.
Зимова казка
Обійма безмежне поле сніжно-білий шовк,
Покрива простори водні зеркалом стальним.
І давно вже солов’їний спів п’янкий замовк,
Бо чекає він невпинно теплі дні весни.
Обліта усе безмовний, невгамовний сніг,
Ті поля бере раптово у полон зими.
І малює він морозні фрески на вікні
Поки бачать теплі хати сніжно-білі сни.
Морська пісня
Огортає море льодяна хустина,
Небо гірко плаче вогняним дощем…
І пливе вглиб сині лиш одна крижина,
А над нею світить золотий тотем.
Я біжу по хустці і сміюсь до сині
І вдивляюсь пильно в зорі крижані.
А в цей час природа пише без спочину
Ці казки зимові і морські пісні.